Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений


Я цілком згоден з народною мудрістю «Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений». Адже він, тобто вислів, має дуже глибоку повчальну думку, проблематика якої є дуже актуальною в наш час. І мені б хотілося довести це іншим.

Я часто питав себе: «Що таке час взагалі?». Матеріально його не існує, але він здатен на що завгодно: він, тобто час, може розлучити людей, подарувати життя, розбити серце та вилікувати душу. Зараз кожен з нас живе за індивідуальним розкладом, який містить багато пунктів досягнення головної мети чи мрії. Але, слідуючи цьому розкладу, ми втрачаємо цінність часу, котра, згодом, стає нам байдужа. І саме в цей момент трапляється щось жахливе,те, що потім змушує страждати через свою неувагу до будь-чого. Це нагадує мені кидок бумеранга – як ми ставимося до часу, тим він нам і відплатить. На цю тему можна розмірковувати ще багато часу, але треба зрозуміти, що, як би не хотілося, повернути час назад неможливо. Один день не можна прожити двічі. І навіть зараз, пишучи цей твір, я марную свій дорогоцінний час. Але я твердо знаю, що цей твір може навчити когось тим, про що він і не замислювався. Я вважаю, що найприємніше марнування часу – це проведення його з користю для себе й інших. Це – мій особистий принцип, котрий, я гадаю, не зміниться.

Цій проблематиці приділяв увагу видатний український письменник Григорій Квітка-Основ’яненко у своєму творі «Маруся». Коли Василь, повернувшись із заробітків, дізнався про трагічну смерть своєї коханої, він повністю віддався суму й печалі. В його голові дзвеніли думки, одна з яких змушувала його шкодувати про те, що він так мало часу провів зі своєю коханою Марусею. Я вважаю, що Григорій Квітка-Основ’яненко цим оповіданням хотів навчити читачів цінувати кожну мить, проведену з рідними чи коханою. Адже, життя дуже коротке, протягом якого треба проводити більшість часу з тими людьми, котрі завжди будуть з тобою.

І зараз мені б хотілося навести приклад з власного життя. Цінувати час я навчився декілька років тому. Трагічний урок навчив не одного мене, ай всю мою родину. Мій дідусь усе своє життя працював викладачем фізичної культури в сільській школі. Він був дуже мудрий та розумний,багато читав та вмів радіти життю. Але, також, він мав одну шкідливу звичку – він обожнював палити. Стаж паління в нього був великий – тридцять років. Але,коли йому виповнилося 56 років, у нього було виявлено захворювання на рак слинної залізи. Кожен з нас розумів те, що дідусю залишилося недовго. День,коли він помер став для мене найжахливішим. Вже потім, через декілька днів, я зрозумів, як багато часу люди витрачають на непотрібне, коли можна було б подарувати його близьким та рідним людям.

Отже, час,хоча не матеріальна одиниця, але стрімко тече вперед,змінюючи все навкруги, навіть те, що не під силу змінити людині.

Таким чином, можна зробити висновок, що народна мудрість «Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений» дійсно має глибоку повчальну думку, яка є актуальною в наш час.